Андрій Верхогляд - Народний Герой. Був комбатом нового покоління.
«Лівша» вірив, що може змінити армію власним прикладом, і до самої загибелі цей запал у нього не зник.
Коли десь говорять про сучасну та престижну українську армію, у голові з’являється ім’я — Андрій Верхогляд. Він — представник нового покоління командирів ЗСУ, які на початок повномасштабного вторгнення росії в Україну мали кількарічний бойовий досвід.
На війну він пішов одразу після завершення вишу у 2016 році
Через два тижні після випуску «Лівша» прийняв свій перший бій під Волновахою на Донеччині.
«Це був кінець березня-початок квітня 2016 року. Я по направленню потрапив у 72-гу бригаду, в перший батальйон. Одразу відправили під Волноваху. Через днів 5-7 Андрій разом з «Тайфуном» (воїн ЗСУ та Герой України Василь Тарасюк — ред.), вони одногрупники, приїхали з навчань («Rapid Trident» — військові навчання на території України в рамках програми «Партнерство заради миру» за участю військовослужбовців країн НАТО — ред.) Достроково стали офіцерами, і їх одразу направили у цю ж бригаду взводними у другій роті. На завданнях ми познайомилися, там і здружилися.
Перше враження, як їх побачив — діти. Вони були дуже юні. Андрію тоді був 21 рік. Головне, що я зрозумів з перших днів спілкування — це те, що хлопці не просиділи свої штани в інституті. Брав участь в обороні Авдіївки, у 2017-ому Андрій разом з побратимами взяли позицію «Алмаз», де раніше був опорний пункт противника, утримували її під шквальним вогнем і відбивали атаки до підходу основних сил.
На фронті отримав серйозне поранення, але дуже скоро знову повернувся воювати.
Протягом усього свого життя Андрій слідував своїм принципам — справедливість, рішучість та людяність. Про нього говорили: «Веселий хлопець, що гатить орків» і «той, хто завжди з людьми і для людей».
З гумором воював на Донбасі, з гумором продовжив нищити ворогів на Київщині.
Цікава історія трапилася на позиції в селі Русанів Броварського району. «Лівша» приїхав на позицію, де стояв його друг і побратим «Скорпіон» і каже:
— Є хороша новина, а є погана.
— Давай з поганої.
— Тут підтягують «Буратіно» русняве (важка вогнеметна система залпового вогню калібру 220 мм на базі танка Т-72 — ред.). І тільки на двох напрямках вони можуть під’їхати і вдарити найближче: це ваша позиція і ще одна позиція.
— А яка хороша?
— Не переживай, не завжди воно спрацьовує.
Зранку дружині зателефонував командир, наважився. Сказав: «Пробач, Андрія більше нема» і кинув трубку. Згодом він розповів, що Андрій вів групу людей через ділянку, яку вони боялися проходити. Командир показав приклад, пішов разом з ними. Туди завів, коли йшов назад, то потрапив під обстріл.
«Вони (окупанти — ред.) десь по рації чи ще якось зрозуміли, що йде з ними командир. Це така гарна „рибка“. І коли Андрій повертався до КСП (контрольний спостережний пункт — ред.), то почався щільний артилерійський вогонь. Гатили всюди, щоб прибрати Андрія, і їм це вдалося», — згадує дружина.
Спершу ніхто не міг нічого сказати, бо не могли підійти до того місця через небезпеку. Тіло Андрія забрали через 10 днів з ворожих позицій. Це не був наказ, швидше прохання. Зібрали групу добровольців, які готові були піти за командиром. Багато хлопців вдячні йому за життя, тож погодилися віддати останню шану. Вони швидко увірвалися туди, схопили його і поїхали назад. Ця операція була дуже успішною, каже Марина.
«Лівша» загинув 22 червня 2022 року в районі Світлодарська. Було літо, нестерпна спека. Тіло Андрія було в такому стані, що навіть судмедекспертиза не встановила причину смерті. У січні 2023 року Андрію посмертно надали звання підполковника. Андрію Верхогляду також посмертно присвоїли звання Героя України і орден « Золота Зірка».
